Історія підйому індустріального Кривого Рогу припадає на кінець XVII початок ХІХ століття. З того часу, як у нашому місті віднайшли поклади залізної руди на Криворіжжі почався розвиток промисловості. Чимало робітників з різних регіонів почали приїжджати до нашого міста в пошуках кращої долі. Серед них були й представники польської національності, які здійснили чималий вплив на розвиток гірничо-рудної галузі. Далі на kryvorizhski.info.
ХІХ століття: прибуття поляків у Кривий Ріг
Великі поклади залізної руди у Кривому Розі спричинили швидкий розвиток промисловості. Разом з цим з’явилася потреба у робітничих кадрах. Так, у Кривий Ріг потрапили поляки. Вони не тільки займалися видобутком корисних копалин, а й внесли вагомий внесок у розвиток криворізького чавуноливарного заводу в районі Гданцівки. Який на той час був найпотужнішим підприємством регіону і всього Півдня України.
Саме уродженець Польщі став інженер гірничої справи і директор Гданцівського чавуноливарного заводу Мартін Шимановський.
Криворізька промисловість на чолі з поляком Шимановським
Займаючись видобутком криворізької залізної руди, інвестори на чолі з Олександром Полем зіштовхнулися з проблемою “бідності надр”. Відсоток залізау руді видобутої на Гданцівських родовщах виявився малим, тому доправляти його на великі відстані було нерентабельно. Тож, виходом стало будівництво чавуноливарного підприємства для переробки руди “на місці”.
Директором першого металургійного заводу у Кривому Розі став поляк Мартін Шимановський. Головною відмінністю криворізького чавуноливарного заводу було доменне виробництво. Задачею Шимановського було налагодження роботи по забезпеченню металургійних підприємств чистим чавуном. Незабаром, таке виробництво почало приносити великий прибуток.
Заслугою Шимановського було те, що він неабияк піклувався про звичайних робітників. Він розумів, що людський фактор на підприємстві грає важливу роль. Тому для селян, які працювали на Гданцівському чавуноливарному заводі буди побудовані будинки школи, аптеки, магазини і навіть баня.
Також був побудований костел Святої Бригіди, який об’єднував польську громаду робітників і керівників індустріального містечка. На жаль, костел був закритий радянською владою у 1920 році і використовувався як склад.
Відома польська зірка народилась у Кривому Розі
Ще однією польською родиною, яка проживала у Кривому Розі, були Войневичі. Батько Людвик Войневич був інженером гірничої справи і очолював копальню “Руднік”, де видобували руду. Проживала родина Войневичів у маєтку Шмакове.
У 1887 році в польській родині народилася донька Хелена. Знаходячись у Кривому Розі, дівчинку виховували у дусі патріотизму до рідної Польщі та любові до Бога.
Після закриття копальні “Руднік”, Войтовичі віїхали до Варшави. Там у Хелени побачили талант до співу, а згодом вона стала відомою акторкою, але вже під прізвищем чоловіка – Маковська. Хелена зіграла чимало ролей, а також вона боролася за незалежність Польщі, привертала увагу до ситуації в Україні і навіть декілька разів навідувала ії. Хелена Маковська знялася у славнозвісній кінокартині “Тарас Бульба”, де вона зіграла дружину Андрія – брата Остапа Бульби. Тим самим популяризувала українське кіно. Доречі, режисером двосерійного фільму виступив Володимир Стрижевський, який також був родом з Дніпропетровщини.
Темні часи для іноземців і українців в часи революції та війни
Після початку революції у 1917 році з Кривого Рогу почали виїжджати поляки. Ті хто залишався піддавалися репресіям, бо вважалися іноземними шпигунами.
Але на початку Другої Світової війни на території Криворіжжя був створений табір для польських військовополонених. Їх змушували працювати на гірничому підприємстві, але прилаштовані до такої роботи поляки не могли виконати плани. Тож їх переводили на вільний найм і вони працювали за домовленістю.
Чекаючи на повернення додому поляки навіть влаштовували забастовки і не виходили на роботу, через недотримання їхніх прав і прийнятних умов праці. Звісно, така поведінка поляків для радянської влади було неприйнятною. Поляки не могли повернутися додому і багато хто з них не був забезпечений робочим одягом, тому не міг ходити на виробництво. Через це поляків відмовлялися годувати у їдальнях.
У 1940 році, поляки навіть звернулися до радянської влади написавши лист у Марганецькому відділенні Криворізького табору.
“Ми, поляки із зайнятих Вами областей, звертаємося до Вас із проханням. Нам відомо, що СРСР, оголосивши нейтралітет і не беручи участі у війні як нейтральна держава, обіцяв нас через три місяці звільнити. Ми працювали і чекали визволення, але нас тримають досі, і ми не можемо повернутися до своїх родин, які залишаються без засобів до існування. Ми не просимо поліпшити наше становище, але ми просимо швидше відправити нас на батьківщину”. Але відповідь на лист так і не прийшла.
Коли влада вирішила ліквідувати Криворізькі табори, полонених, у тому числі поляків направили на Північ для будівництва залізної дороги. Таким чином намагалися збільшити розвиток вугільної промисловості. Умови роботи були жахливі, а коли почалися морози поляки продовжували жити у землянках. Були спроби втечі, але більшість були спіймані і відправлені у віддалені Північні регіони, звідки ніхто не повертався.
Все ж таки після дипломатичних переговорів, була створена домовленість про створення на радянському просторі польської армії. Тож, польські “криворіжці” вже влітку 1942 року покинули СРСР і вирушили на близький Схід.
Сучасні польські громади у Кривому Розі
Нараз офіційно у Кривому Розі існує три польські організації: Ойчизна, Криворізький міський союз поляків, Соколи. А у 1993 році, аж через 73 роки, у Кривому Розі знову запрацював римо-католицький костел. На першій службі були присутні лише 16 парафіян.
З часом, кількість парафіян збільшувалася. Польська громада налічувала вже близько 50 осіб. Іі у 2000 році почалося будівництво Собору Успіння Пресвятої Діви Марії. Місце для нього знайшлося у Довгинцівському районі на вулиці Вернадського.
Архітекторами виступили самі поляки і навіть розробили план-проект костелу. Цікаво, що гроші на будівництво виділив аж сам Ватикан, також не обійшлося без підтримки іноземних інвесторів.
Костел побудували поблизу залізничного вокзалу у Довгинцівському районі. Пізніше, неподалік з’явилися монастирі Місіонерів Облатів і Сестер Назаретанок та катехетично-соціальні приміщення.
Для прихожан церковний комплекс було відкрито у 2006 році.
Під час повномасштабної війни в Україні, Польща стала прихистком для мільйонів українців. Польський уряд дозволив перебувати українцям на території країни навіть без закордонного паспорту. Поляки зробили все, щоб дати тимчасовим переселенцям з України, відчуття захищеності. Адже в основному від війни тікали жінки з дітьми та літні люди. Близько ста тисяч криворожан перетнули кордон з Польщею. На п’ятий місяць повномасштабної війни дехто вже повернувся додому, але ще чимало мешканців Кривого Рогу залишаються під захистом Польщі. За це ми будемо ще довго дякувати справжньому братському народові – полякам.