У другій половині ХХ століття у Кривому Розі серед молоді утворилася кримінальна субкультура. Їх називали “бігунами”. Молодики об’єднувались згідно районів, у яких вони проживали. Головним їх заняттям були грабежі та побори зі школярів та місцевих дрібних підприємців. Далі на kryvorizhski.info.
Звідки взялася назва “бігуни”
Підлітки називалися “бігунами”, тому що угрупування з ворогуючих районів зіштовхуючись бігли стінка на стінку. Використовувались навіть саморобні вибухові пристрої. Тобто біг, був так званою тактикою бою у малолітніх злочинців.
У кожної субкультури були свої закони, атрибути, статут та філософія.
Є здогадки, що “бігуни” почали з’являтися через спілкування з колишніми в’язнями, які були загнані на роботу в копальнях і залишилися жити на Криворіжжі. У 80-х роках місто почало швидко розвиватися, будувалися багатоповерхівки, стрімко росли райони. Молоді у Кривому Розі побільшало, але для їх дозвілля у густих забудовах місця не придумали. Тому молодь жила “на вулицях”, де і почала спілкуватися з колишніми в’язнями та людьми пов’язаними з криміналом.
Ієрархія та ознаки “бігунів”
Кожна банда “бігунів” поділялася на “старшаків” (17-18 років), «малолітки» (15-16 років), «мультики» (14-15 років) і наймолодші «пупси» (12-13 років).
У групах були «шістки», яких очолювали «авторитети». Цією кримінальною систкмою управляв лідер – “кермо”. У групах були свої “менти”. Їх задачею було викриття зрадників, які здавали “бігунів” ворогу чи міліціонерам.
Зрадників наказували дуже жорстоко, їх вивозили на кар’єри і катували, навіть могли вбити. Ті хто вижив, знаходилися у постійному страху і мусили по декілька разів змінювати місце проживання.
“Бігунів” можна було впізнати по характерному головному убору, який мав назву ”кепка-аеродром”, а також ремені з пряжками «Rifle». Але ті, хто не входив у групу “бігунів” не мали права носити такі речі. А хто наважився одягнути подібні атрибути, їх могли побити просто на вулиці.
“Бігуни” у Кривому Розі
Різні криворізькі кримінальні угруповання оголошували одне одному війну використовуючи зенітні гармати. Вони були виставлені на меморіальному постаменті біля водойми між КРЕСом та мікрорайоном Зарічний. Якщо зенітна гармата була повернута у бік КРЕСу, це означало, що “бігуни” із Зарічного оголосило йому війну. І навпаки. Якщо ж дуло зенітки було опущене донизу, між угрупуваннями об’явлено тимчасове перемир’я, а отже місцевим мешканцям нічого боятися.
Точкою відліку стала страшна подія, яка сталася у жовтні 1987 року. У Саксаганському районі на дискотеці помер школяр. У хлопця кинули гранату і він загинув на місці. Правоохоронці були збентежені такими діями підлітків, адже 14-річних дітей зі зброєю у руках по закону не могли притягнути до відповідальності.
У Кривому Розі діяло більш ніж 20 угрупувань, кожне з яких налічувало близько 1000 осіб.
“Бігунам” допомагали й дівчата. У бюстгальтерах вони приносили на дискотеку саморобну зброю. Учасники банди з Жовтневого (прим. ред. зараз Покровський) виготовляли найстрашнішу саморобну зброю прив’язуючи потрійні гачки для вилову великої риби, до запобіжника.
Фінансування “бігунів” складалося з данини, яку платили школярі і студенти училищ, щоб бути у безпеці. Гроші витрачалися на лікування та похорони загиблих “бігунів”. Було й таке, коли підліток приносив сім’ї загиблого так звану “матеріальну допомогу”, яка складала дві – три тисячі карбованців.
Переломним моментом, після чого явище “бігунів” пішло на спад стала сутичка банди з міліцією. Перестрілка сталася між двадцятьма підлітками і трьома правоохоронцями. 14-річний “бігун” помер, а його 18-річного “напарника” було поранено.
Ця ситуація сколихнула все місто. Мешканці стали на бік міліціонерів. Після цього у мікрорайоні Сонячний, де існувало найбільше угрупування “бігунів”, їх почали розганяти місцеві хлопці. Вони складалися зокрема з молодиків, які повернулися з армії.
З часом ряди угруповань почали рідшати, дехто пішов заробляти чесним шляхом, деякі “бігуни” зайнялися рекетом, а найкмітливіші вступили до ВНЗ.
Весною 1995 року “бігуни”, як явище припинило своє існування.