У Кривому Розі за різних часів жили різні талановиті люди. Серед таких талановитих криворіжців 20 століття був художник Григорій Синиця – справжній геній пензля та мозаїки. Далі на kryvorizhski.info.
Історія Григорія Синиці
Григорій Синиця народився у 1908 році в місті Одеса. Він ріс і виховувався у звичайнісінькій сім’ї. Коли маленькому Григорію було шість років від тяжко захворів на анкілоз кульшового суглоба, а потім ще й на поворотний тиф. Він став інвалідом дитинства. Його нога була практично на двадцять сантиметрів коротша за іншу. Це сталося внаслідок деформації кульшової частини скелета.
У десять років у Григорія Синиці померли батьки. Він дуже рано залишився сиротою. Родичі відмовилися від опіки та передали його в один із дитячих будинків, який знаходився в Єлисаветграді (місто Кропивницький).
З самого дитинства Григорій Синиця мав мрію стати художником. У нього було дуже непросте дитинство: голодне, без будь-якої підтримки та розуміння, із хворобою. Але ніщо з перерахованого не зламало його на шляху до своєї мрії.
Після випуску з дитячого будинку Григорій Синиця вступив до місцевого художньо-промислового училища. Коли його закінчив переїхав до рідної Одеси, де продовжив здобути художню освіту у профільній школі. Усім мистецьким нюансам в Одесі його навчав талановитий викладач Гершенфельд. Коли Синиця та Гершенфельд впізнали один одного краще, виявилося, що у них багато спільного, а саме величезна любов до національного народного мистецтва. Вчитель Гершенфельд порекомендував талановитому Сіниці вступати до художнього інституту у Києві. Григорій Синиця послухав пораду та вирушив до столиці. Там він відвідав майстерню талановитого соратника професора Михайла Бойчука – Миколи Рокитського. Після візиту майстерні у нього з’явилося величезне натхнення, йому дуже сподобалися ідеї Бойчука щодо відродження українського стінопису, розквіт якого був ще за часів Київської Русі. Про це пишуть на сайті kpi.ua.
У 1934 році факультет на якому навчався Синиця був визнаний “розсадником формалізму”. Через це групу довелося скоротити. Але Синиця знову вступив до інституту, і один рік навчався у майстерні професора Падалки. У 1936 році Михайла Бойчука та його найближче оточення було звинувачено у “націоналізмі”. Абсолютно всіх було репресовано та розстріляно. Знову відбулося скорочення груп в інституті, але Сіниці пощастило залишитися серед скорочених. Незважаючи на те, що Синицю залишили в інституті, він вирішив зайнятися самоосвітою. Він не хотів зраджувати школі Михайла Бойчука. Також він не зрікся ідеї Бойчука. Синиця горів нею, він усіма силами хотів її розвивати.
Реалізація ідеї та переїзд до Кривого Рогу
На долю Григорія Синиці випало багато випробувань. У дитинстві він став інвалідом, дуже рано втратив батьків, він пережив революційні події, війни та два голодомори. Його гнали до Бабиного Яру, але дивом йому вдалося врятуватися. Більшість робіт він присвятив саме цій трагедії.
Після закінчення війни Григорій Синиця зайнявся роботою в новому напрямку – флоромозаїкою. Загалом він зробив понад двадцять творів, над кожним з яких працював від двох до трьох років.
У 1960-х роках Григорію Синиці нарешті вдалося втілити свою давню мрію та ідею Михайла Бойчука. Він разом із групою народних художників заснував новий напрямок “Українська колористична школа”. Головною ідеєю школи була повага народної культури кольору як естетичного образу, материнської мови, національної та історичної категорії.
Григорія Синицю неодноразово звинувачували у націоналізмі, за ним були постійні переслідування з боку влади, зокрема про нього писав журнал “Комуніст України”. Через усі ці події він був змушений переїхати до міста Кривого Рогу.
У 1992 році за колосальну роботу Синиці з відродження Української колористичної школи монументального живопису та за його останні праці він був нагороджений Державною премією України. А 1996 року йому було присуджено високе звання Заслуженого художника України. Незадовго після цього серце талановитого Григорія Синиці перестало битися. Він помер у віці 88 років він інсульт.
Все своє життя Синиця був один. Особисте життя у нього не склалося. Він був тричі одружений, але ніхто його так і не міг зрозуміти та прийняти. Не було у Григорія Синиці та дітей, яким можна було передати частинку себе.
