Віднайти роботу за покликом серця – це завжди одне з головних бажань кожної людини. Напевно, усім хотілося б виконувати роботу, яка подобається найбільше. На жаль, життя непередбачуване і ми вимушені інколи робити речі, які нам не подобаються, але ніхто не може заборонити нам мріяти. Не припиняв мріяти і криворіжець Микола Іванович Маковій, простий житель міста, який закінчив звичайну середню загальноосвітню школу, а згодом працював на металургійному комбінаті, але завжди хотів втілити в реальність свої бажання. Далі на kryvorizhski.
Зародження мрії та її реалізація
Початком усієї історії стали найзвичайнісінькі дитячі мрії, які спочатку ніхто не сприймає серйозно. Юний хлопчина усією душею вірив, що усе задумане можна реалізувати, але тоді він навіть не підозрював який шлях доведеться подолати. Після закінчення школи Микола Іванович працював машиністом на металургійному комбінаті у Кривому Розі. Трохи пізніше він вирішив знову повірити у свою мрію та випробувати долю, подав свою кандидатуру на конкурс. Це був 1985 рік, тоді набирали людей, що змогли б взяти участь у першій радянській трансантарктичній експедиції. Після тривалого відбору Миколу зарахували у якості механіка транспортного загону. І згодом його мрія здійснилася, але усі подальші перепони та складності неможливо описати словами, вони прирівнювались до середовища існування космонавтів.
За своє життя криворіжець провів в Антарктиді 5 років, прийняв участь у 15 експедиціях та побував на обох Південному і Північному полюсах. Деякий час працював над функціонуванням станції «Академік Вернадський», контролював наявність продуктів, води та палива. Також за його ініціативою на цій станції було побудовано каплицю на честь князя Володимира, що охрестив Русь. Про це пише Дніпро Культура.
Якості, що допомогли досягти успіху
Подібні експедиції вимагають не тільки відмінної фізичної підготовки, але й налаштування психологічного стану. Важко уявити речі, свідками яких стають героїчні полярники. Адже сам Микола пройшов відбір до першої експедиції, де було 75 чоловік на одне місце. Мороз, замкнутий простір, непередбачувані ситуації та навіть звичайна комунікація між командою – усе це вимагає колосальної підготовки. Завдяки рішучості, цілеспрямованості, вмінню екстрено реагувати та вмикати холодний розум криворіжець вдало подолав загалом 12 тисяч кілометрів. Необхідно було звикнути і до тривалої розлуки з рідними, але, мабуть, думки про дружину та дочку теж ставали допоміжним фактором у якісному виконанні своєї справи.
Ще однією якістю Миколи Івановича є щирий патріотизм, він завжди намагався повідомити світові більше про Україну та Кривий Ріг. Навіть розмістив прапор і герб міста у музеї на станції «Академік Вернадський». А коли запропонували працювати на станції, що належала іншій країні він відмовився. Останнім часом проводив відбір для створення нових експедицій, займався підготовкою юних фахівців, зустрічався з молоддю та виступав із лекціями. Маковій Микола був нагороджений низкою відзнак, йому присвоєно звання Почесного полярника України.