У нашому місті у 2016 році, в межах виконання закону про декомунізацію, з’явилася вулиця з ім’ям Сергія Колачевського (колишня 23 лютого). Проте сама вулиця існує вже більше століття. Вона закладалася на початку ХХ ст. і мала стати головною магістраллю, яка повинна була з’єднати Кривий Ріг з північними рудниками. Її довжина 8,9 кілометрів, ширина 0,022 кілометри і розташована у Тернівському районі, пише сайт kryvorizhski.info.
Лікар і рудопромисловець
Хто ж такий Сергій Колачевський, іменем якого названа найдовша вулиця нашого міста?
Народився у 1850 році в селі Попівка, Олександрійського повіту, Херсонської губернії.
Після навчання у Кременчуцькій гімназії продовжив здобувати освіту у Київському університеті на медичному факультеті. Після чого працював в медичних закладах Кременчука та Одеси. Він був першим хірургом в Російській імперії, який успішно провів операцію по резекції шлунку.
Яким же чином людина, яка мала медичну освіту стала рудопромисловцем?
У 32 роки Сергій Миколайович одружився на Євгенії Розмарінц, яка була небогою криворізької поміщиці Зайцевої і отримала від тітки придане 400 десятин землі поблизу села Веселі Терни.
У 1891 році на цих землях фахівцями було виявлено поклади залізної руди і тоді ще лікар ризикнув взяти кредит у німецькому банку.
Крім того, що Сергій Колачевський став підприємцем, він ще був прикладом відповідальності. Досить активно розвивав соціальну структуру на підприємстві, зокрема, встановив досить високу на той час зарплату робітникам. Наприклад, у простого робітника вона була у розмірі – 15-20 рублів на місяць, майстра – 25-30 рублів, інженера – 100 рублів (корова коштувала 5 рублів).
Його коштом була збудована їдальня на 1000 осіб, яка слугувала, за необхідності, і театром, а також виділяв кошти на харчування гірників.
Рудник Колачевського був досить успішним капіталістичним підприємством, проте і воно переживало труднощі під час економічної кризи 1900-1903 рр. Хоча через кілька років справа пожвавилася.
Сергій Колачевський захоплювався садівництвом. Сад, який він створив у 1910 році, займав площу 8,5 десятин, розсадник – 15 десятин.
Меценатська діяльність Сергія Колачевського
Підприємець займався і меценатською діяльністю. Ним була заснована початкова школа для дітей, народна бібліотека для дорослих, православний молитовний дім. Він обіймав посаду почесного мирового судді Верхньодніпровського земства в 1906-1911 роках, був попечителем Саксаганського ремісничого училища. Але це не увесь перелік доброчинних справ мецената.
За підрахунками співробітника Криворізького міського історико-краєзнавчого музею Олександра Мельника, на благодійність Сергій Колачевський витратив мільярд сучасних доларів США, що за тогочасними підрахунками було вдвічі більше, ніж фонд Альфреда Нобеля. Сергій Миколайович казав, що «все боїться часу, а час боїться доброти».
У 1910 році підприємець і меценат переїхав до Петербургу, а в 1911 році його не стало.
Спадщина Сергія Колачевського
Найбільшою несподіванкою для рідних став його заповіт. Не маючи власних дітей, свої статки – 30 мільйонів рублів – він заповів на благодійні цілі: 100 тисяч рублів необхідно було роздати робітникам, 50 тисяч для Стурдвовської громади сестер милосердя в Одесі, де колись жив меценат, частково кошти заповідались для будинку престарілих для мешканців Катеринославської і Херсонської губерній, для організації сільськогосподарського училища у Кривому Розі, де могли б навчатися безкоштовно представники усіх верств згаданих вище губерній.
Проте частина того, що заповідав Сергій Колачевський не було здійснено через судову тяганину – родичі намагалися довести незаконність заповіту, але у 1916 році Сенат визнав його чинність. Проте це сталося на порозі революційних подій, які кардинально змінили ставлення до спадщини підприємця. Радянська влада гідно не оцінила його вклад в розвиток рудно-добувної галузі.
Поховано Колачевського у Кривому Розі, але родинний склеп, як і багато інших споруд, пов’язаних з його ім’ям, на жаль, не зберігся, а відповідно і його могила. За ініціативою робітників рудника було встановлено у 1911 році пам’ятник Сергію Колачевському. А в середині 20-х років зі зрозумілих причин його було знесено.
Відновлення залишків спадщини Сергія Колачевського
Пам’ять про несправедливо забутого криворіжця, який багато зробив для промислового розвитку міста та його мешканців намагається повернути небайдужа молодь нашого міста.
Зокрема, цим займається друга група Школи змінотворців, яка розпочала Толоку по наведенню ладу у споруді, що збереглася до сьогодні і має умовну назву «Льох Колачевського». Вже неодноразово молоді люди здійснювали прибирання сміття, якого назбиралося багато. На думку Романа Морозова, цей проект має сприяти популяризації особистості Сергія Колачевського, пізнання його діяльності широким колом громадськості.
Туристичні маршрути колишнього рудника Колачевского
Окрім цього територія колишнього рудника Колачевського стала одним із маршрутів промислового туризму. Захоплюючі екскурсії проводить керівник проекту екстремального туризму «Дангіон» Микола Єрошкін, який, нагадаємо, нещодавно разом із своїми товаришами пройшов пішки Кривий Ріг з півночі на південь.
В ході екскурсії Микола розповідає про ті місця, де знаходилась вище згадана їдальня, сад, лікарня, школа побудовані коштом Колачевського. Разом з екстремалом у січні цього року подорожували криворізькі пластуни, маючи змогу потрапити всередину руїн морозильного льоху за допомогою альпіністської мотузки.
Поруч зі зруйнованими спорудами є також цікаві місця індустріальної спадщини нашого краю: руїни шахті «Червона», засипаний кар’єр, де також можна провести цікаво, корисно і пізнавально вільний час.
Безперечно, розвиток історичного краєзнавства, вивчення знакових постатей, які зробили величезний внесок в розвиток Криворіжжя, як індустріального, культурного, освітнього центру повинен сприяти поширенню інформації про людей незаслужено забутих, зокрема, таких як Сергій Колачевський.